Про інфернальне та молочне
У своєму нещодавньому інтерв’ю Юрій Андрухович зізнався, що не так уже й легко бути письменником. За його словами, не одне перо потрібно стерти сидячи за пергаментом, щоб вийшло щось путнє. Патріарх Бу-Ба-Бу, один з винуватців явища, що його йменують станіславським феноменом, є автором п’яти романів, кількох поетичних збірок, есеїв та оповідань. Бачимо, що пан Юрій, який про свій вік сказав, що «це вже не юність, але ще весна», має за плечима пристойний стаж. Тож зараз маємо змогу тримати в руках книгу із підзаголовком «вибрані спроби 1999-2005 років», своєрідний есеїстичний «the best of» із чудернацькою назвою «Диявол ховається у сирі».
Поява довгоочікуваної книги – подія неабияка, тож викликає певний резонанс у колах більш-менш зацікавлених станом сучасної української літератури. На новинки пишуть рецензії, у авторів беруть інтерв’ю, книгарні виділяють для них місце на поличці «рекомендуємо». Словом, така-сяка активність спостерігається. Щодо есеїв, то ситуація діаметрально протилежна та їхня позиція «у тіні» всіх романів-повістей-поем не викликає жодного подиву. То як же познайомити широке коло читачів із есеїстичним доробком того чи іншого автора?
Потрібно зібрати його під однією обкладинкою – така собі мімікрія під художній твір – та вигадати гарну назву. Чи можна було б знайти усі есеї Юрія Ігоровича самостійно? Якщо ви щодня тримаєте в руках щось на кшталт «Ich bin nicht innerlich: Annäherungen an Gottfried Benn», то можете не дочитувати цей абзац. Упорядники зібрали їх з усіх усюд: часописи «Критика», «Дзеркало тижня», «Потяг 76», «Gazeta Wyborcza», антологія «Europaexpress: Ein literarisches Reisebuch» та інші.
Якщо б мене попросили підібрати слово, що характеризує увесь вміст книжки, то це напевно було би «блукання». На сторінках книги Юрій Ігорович робить зізнання, що з роками його сумніви лише примножуються, а питань стає більше ніж відповідей. В пошуках останніх він протоптує тисячі манівців, що переплітаються та великою ризомою вростають у сумніви. Тому це не круїз, а радше вільне плавання. З іншого боку, таким чином він скидає з себе тягар відповідальності, адже добре відомо, що візьмуть та й знайдуться люди, що звинуватять його в шовінізмі, сепаратизмі або й зрадництві.
Блукаючи Європою, коли подумки, а коли й насправді, автор задається питанням: то що ж таке Україна і де саме вона знаходиться. Атласи та мапи для нього – не путівники, а твори мистецтва. Саме тут з’являється його творіння – Центрально-Східна Європа, ефемерна, примарна та постійно мігруюча. Також розглядається Україна між Росією та Польщею, відносини на території, яку найвлучніше описує хіба що англійське слово «neighbourhood». Не можна було не згадати вінегрет, що проживає на території нашої країни: а це і homo postsovieticus, і майже-Європейці, і письменники, і кого тут тільки немає.
В серці Юрія Ігоровича причаїлась географія, що бачим і тут, і у фрагментах нового роману «Лексикон інтимних місць», де він має намір розповісти про 111 міст світу. Мимоволі думаєш, що це не той Андрухович, що писав, скажімо, «Московіаду». Та з іншого боку, не писати ж усе життя одне і те ж.
Блукання має не тільки просторовий але й часовий вимір. Ностальгією просякнуті спогади про юність, про дорослішання, навіть про СРСР та романтичну «космічну добу» після польоту Гагаріна. З вдячністю та захопленням згадує ніч, проведену за читанням Калинця, або ж розповідає, як і коли в ньому прокидався поет, а коли прозаїк. Андрухович розказує про маршрут Івано-Франківськ – Львів – Київ, що вимірюється не тільки кілометрами, а й роками.
У книзі стикаємось із речами, що в очах письменника є незвичними, оповитими дивною аурою, яку не побачиш не придивившись. Як вам інсталяції сміття на берегах закарпатської річки? Або одеколон «Шипр»? Також автор згадує західний кордон України, що колись був межею між радянським і невідомим, територією, про яку не було чути, куди досягав тільки погляд. Не обійшлось і без головного символу нашої неньки-батьківщини. Абстрагувавшись від численних агіографій Кобзаря, грайливо та без зайвого пафосу Юрій Андрухович пояснив, чим є відомий поет для українців, зокрема для комуністів, націоналістів, християн та інших.
«Дивол ховається в сирі» – це Андрухович із філіжанкою кави перед тобою: сидить, розмірковує, деколи жартує, а деколи ділиться сокровенним; зачитує, цитує, переказує, а як ні – то вигадує. Як мінімум, це цікаво. А як пошукати – то ще багато чого можна найти у тому сирі.
тільки зараз звернула увагу, як іронічно звучить звертання на ім'я-по-батькові в рецензії :) я прихильник простого прізвища в тексті :)))) а реца мені нра
якби то був художній твір, то я про автора так би не розводився.
а тут він і автор, і оповідач, і персонаж. синонімів не вистачало))