Олександр Ірванець: "Життя навколо таке радісне і веселе!"

На днях мав можливість задати кілька питань Олександру Ірванцю. А він мав необережність погодитись на них відповісти =). А було це так:

Коли зрозуміли, що хочете стати письменником? Вашу першу чернетку пам’ятаєте?

Письменником хотів стати з ранньої молодості, чи навіть з дитинства. Хоча слабо уявляв собі, що це. Чернеток маю дуже мало, переважно пишу майже начисто, добре продумавши текст. Тому звісно ж ні.

Як людина, що займається перекладацькою діяльністю, помічаєте позитивну динаміку в кількості та якості перекладів іноземної літератури на українську?

Мене просто тішить, що виходить багато перекладної літератури, і її робиться більше. Позитивної динаміки, ще й яскраво вираженої в цьому процесі я не бачу.

Багато молодих авторів пише романи за лічені місяці. Якщо не помиляюсь, то ідею «Хвороби Лібенкрафта» Ви виношували ще з 2001 року. Скажіть кілька слів про те,  як створювався роман. Що було найтяжчим?

Роман "Хвороба Л." писався номінально близько трьох років – а обдумувався 10. Але це особистісне – я нікому не накидаю своєї методики. Пишіть хоч по роману в місяць!

Остання Ваша книга – досить похмура. А в житті Ви оптиміст чи песиміст?

Роман мій похмурий, а життя навколо таке радісне і веселе. Країна процвітає, платня росте, ціни падають! Отак і працюємо, на контрастах!

А в української літератури світле майбутнє? Чи з’являються ті, хто зможе «світити» надалі?

В української літератури просто Є МАЙБУТНЄ. Світле воно, чи ні – сказати важко. Найшвидше воно сіре. Але воно є.